Про завод

Завод «ЛУБНИМАШ» має багаторічну історію і на сьогоднішній день визнаний одним з провідних підприємств з проектування та виготовлення обладнання для зерна і зернопродуктів. Його продукція поєднує в собі високу якість, абсолютну надійність і максимальну безпеку.

ЗАРОДЖЕННЯ ЗАВОДУ

1888 рік. Шурхін Іцко Аврамович відкриває майстерню на розі вулиць дворянської і пирятинської (нині вул. Ярослава Мудрого та проспект Володимирський). Майстерня займає підвальну частину будинку Слюсаренко.

1890 рік. В майстерню Шурхіна приходить учнем 12-річний Компанієць Йосип Никонович.

1893 рік. З метою розширення майстерні Шурхін купує земельну ділянку по вул. Пирятинській. Кількість працюючих – 20 осіб. Майстерня вже має токарний верстат, який працює від кінного приводу і вагранку для плавки кольорових металів. Роботи, що виконуються: ремонт сільськогосподарських машин, скобянних виробів. Лиття дверних ручок та канделябрів.

1903 рік. Шурхін купує ділянку землі на частині нинішньої території заводу «ЛУБНИМАШ». З’являються ливарний цех та відділ для моделювання. Шурхін називає свій заклад заводом. Свою стару майстерню він передає ковалю Юрівському, який у нього працював.

1908 рік. На заводі працювало до 40 осіб. Сам Шурхін прекрасний коваль, не мав досвіду роботи на керівних посадах та освіти, і він продає свій заклад Боровому і Кобакову, а сам залишається в ньому на посаді завідувача. Нові господарі почали з того, що повністю замінили обладнання, купили дизельний двигун, верстати, які приводилися в рух від трансмісії. Вони відкрили заводоуправління та бухгалтерію. Майстерню переіменували на «чавунно-мідно-ливарний і слюсарно-механічний завод «Механік». Решта Лубенських підприємств замовляли металеві деталі (ремонт, реконструкція) на заводі «Механік».

Компанієць Й.Н. – перший співробітник заводу

1914 рік. Завод працює на війну, роблять барки для парокінних возів, намагаються відливати корпуси бомб з чавуну, виготовляти невеликі токарні верстати для військових похідних майстерень (з деталей, отриманих від інших підприємств), однак військове відомство забракувало і те, і інше.

1917 рік. Власники  заводу (Кабаков  та  Боровий) продають  завод  кременчуцькому  власнику  тютюнових  фабрик,  а  син  Кабакова  призначається  керуючим  заводом.  Кабаков-молодший  довів  завод  до  тяжкого  фінансового  стану.  Кілька  місяців  робітники  “Механіка”  не  одержували  заробітну  плату.

1920-1927 роки. Відомості  про  цей  період  існування  заводу  не  відзначаються  визначними  подіями.

1928 рік. Початок  відновлення  підприємства. На  той  час  на  заводі  були  майстерні  “Утильсировина”.  Там  були  невеликі  цехи:  механічний,  ковальський,  ливарний  та  майстерня  миловаріння.  До  майстерень  запросили  досвідченого  кустаря  Нахіма  Йосиповича  Гуревича,  а  він  з  собою  привіз  токарний  верстат.  Окремо  розміщені  майстерні  ліквідовані,  а  обладнання  перевезено  у  вивільнені  приміщення.

1929 рік.  На  завод  прибуло поповнення  робітників – вихованці дитячого будинку.  Виконувались в основному ремонтні  роботи та замовлення інших підприємств.

1930 рік. Завод отримав назву «Комсомолець». Знову почав працювати ливарний цех, до цього часу була відреставрована кузня та старе приміщення механічного цеху. Робочих було до 25 осіб. Продукція, що випускається – колісні втулки, різні поковки, чавунні вироби, ремонтні роботи на замовлення інших підприємств і сільських господарств.

Прохідна заводу. 1930 рік.

1932 рік.  На базі “Союзхліб”, “Центросоюз” була створена нова  організація “Заготзерно”, до складу якої  увійшов і завод  “КОМСОМОЛЕЦЬ”.  Як свідчать архівні документи – паспорт заводу  “КОМСОМОЛЕЦЬ” складений в 1940 році – дата заснування – 1932 рік.

1933-1939 роки. За цей період було збудовано цех, встановлено  двигун потужності 50 кінських сил, а згодом локомобіль75 кінських  сил, що забезпечувало роботу всього заводу. Одержано автогенний  апарат для зварювальних робіт. Функціонували цехи:  механічний,  ливарний та кузня.

1939 рік. На кінець року на заводі працювало 150 чоловік. Основна  продукція, яку випускали: норії, шківи, втулки для возів, цистерни  10м³, транспортери стрічкові. З 30 одиниць обладнання тільки  6 мало індивідуальний привід від електродвигунів, а інші від  трансмісії та ручного приводу.  Колектив заводу, до початку війни, нараховував 330 чоловік, в т.ч. 240 робітників і валова продукція складала 1 753 тис.крб. Напередодні Великої Вітчизняної війни завод “КОМСОМОЛЕЦЬ” хоч і був маленьким підприємством, але помітно зріс і виконував важливі державні замовлення – стаціонарні та пересувні транспортери, трансміссійне обладнання елеваторів, ковшові елеватори та виконував багато ремонтних робіт.

1941 рік. Мирна праця заводчан продовжувалась до 22 червня.  Пішли на фронт робітники заводу. Завод готувався до евакуації, але  через відсутність транспорту евакуювався лише завод “Комунар”.  Німецькі війська захопили завод “КОМСОМОЛЕЦЬ” і дали йому назву  “Грейф-верке”. Під час війни на заводі полонені та німецькі солдати  ремонтували військову техніку та сільськогосподарські машини.

1943 рік. В кінці вересня після визволення радянськими військами  та Перемоги над фашизмом залишилось зруйноване місто. Від заводу  “Грейф-верке” залишились лише дві будівлі котельного та ливарного  цехів. Краще обладнання, в тому числі новий токарний станок, було  вивезено. Одночасно з відбудовою цехів проводились і ремонтні  роботи по відновленню зруйнованого залізничного моста через Сулу.

1944 рік. Директором призначається Іван Євдокимович Нелін. На  заводі, починає діяти перепускна система, налагоджено табельний  облік, чіткий режим роботи. Створювались всі умови для роботи: 2-разове харчування, матеріальне заохочення, преміювання, заходи з  охорони праці.

Ливарна дільниця працювала лише 1 раз на тиждень (труднощі з постачанням електроенергії), тому, коли працювала вагранка, інші цехи вимушені були простоювати. Не вистачало кваліфікованих робітників, обладнання, але вдалося налагодили випуск продукції: пилораму-50, ніжки елеваторні, трансміссійне обладнання, дослідний зразок будівельного крана “Піонер”.

Розпочинається будівництво приміщення електростанції, ливарного цеху, котельні, а також капітально відремонтований будинок по вул.Радянська, 106, що збудований в 1936 році.

В механічному цеху було 12 верстатів, малої механізації не було. В ливарному цеху форми заливали ручними ковшами. Продуктивність – 50 т литва в місяць. Інструментального, конструкторського і ВТК не було. Все замінював виробничо-технічний відділ з 5 чоловік.

1948 рік.  Після війни в механічному цеху була сконструйована і  змонтована кран-балка з електричним приводом, а згодом такі ж  були установлені і в інших цехах.

Виробничий план до 01.11 виконано і одержано 500 тис. надпланових прибутків. Налагоджують процес випуску каменедробарки, комбінований стругальний станок, підйомник. В ливарному цеху починає працювати земельна лабораторія. На допомогу робітникам приходить нова техніка – крани, електрокари, пневматичне та електричне обладнання. Колектив заводу неодноразово стає переможцем соціалістичного змагання в системі Міністерства заготівель.

1950 рік. Створюється метрологічна служба та призначено  відповідальних осіб за контролем вимірювального інструменту.  Організовується невелике лекальне відділення (один  верстат  лекальника). Поповнення колективу кваліфікаційними кадрами.

Завод продовжував освоювати нову техніку. Удосконалюються станції привідні та натяжні.

1958 рік. Всі технічні сили кинуто на виготовлення зерносушилки.  Створюється комплексна бригада, яка приступає до серійного  випуску вентиляторів.

Було побудовано приміщення заводоуправління та дитячий садок площею 115 м². З 1951 року починає діяти заводська бібліотека.

1960-1970 роки. Директором заводу призначається Гринюк Михайло  Григорович. Він понад 16 років працював на заводі.

Завод ріс швидко, освоювались нові потужності, нові технології, продовжував будуватись і паралельно відпускав продукцію.

До штату зараховано 22 робітники і створено відділ капітального будівництва. За десятирічку побудовано шість житлових будинків. В 1969 році побудовано корпус дитячого садка, побутові приміщення цеху металоконструкцій та складальної дільниці.

За ці роки встановлено чимало нового обладнання (наприклад конвеєрну лінію), чимало виробничих процесів механізовано. Проводиться модернізація заточних станків.

Потреби у литві почали неухильно зростати, тому стала проводитись реконструкція ливарного цеху.

За п’ять років виробництво продукції збільшилось у півтора рази, а продуктивність праці зросла на 30%.

Серед новинок виробництва – машини для вантажно-розвантажувальних робіт на елеваторах. Це пневматичний перевантажувач зерна чи комбікормів із залізничних вагонів на полотно транспортера. Транспортер для штабелювання тарних вантажів та мішків. Завод освоїв виробництво установок для газації зерна.

На заводі створюється спеціальна комісія для прийомки обладнання для поставок на експорт. Виготовленні поточні лінії для сушіння кукурудзи, вентилятори, норії, труби поворотні відправляються в Індію, Іран, Афганістан, Польщу, Монголію.

1970 рік. На честь 100-річчя від дня народження В.І.Леніна колектив  заводу нагороджено Ленінською Почесною Грамотою. План прибутків виконано на 127%, план реалізації продукції на 105%.

1974 рік. Підприємство  потерпає  від  нестачі  робочої  сили,  низької  організації  праці,  відсутності  оснастки.  Не  виконано  план  п’яти  місяців.  Завод  недостатньо  забезпечений  литвом,  електромоторами  до  кукурудзо молотарок,  матеріалами,  що  призвело  до  затримки  випуску  продукції.  Дефіцит  литва  за  рік  склав  886 тон.  З  боку  керівництва  намічається  ряд  заходів  по  усуненню  недоліків. 

1974 рік. Підприємство  потерпає  від  нестачі  робочої  сили,  низької  організації  праці,  відсутності  оснастки.  Не  виконано  план  п’яти  місяців.  Завод  недостатньо  забезпечений  литвом,  електромоторами  до  кукурудзо молотарок,  матеріалами,  що  призвело  до  затримки  випуску  продукції.  Дефіцит  литва  за  рік  склав  886 тон.  З  боку  керівництва  намічається  ряд  заходів  по  усуненню  недоліків. 

1976 рік. В квітні директором заводу призначено Сквірського Віктора Зінов’євича. В деяких структурних підрозділах сталися зміни в  керівництві, відбулось оновлення колективу. Після спаду  виробництва завод починає нарощувати випуск продукції.  Відбулися  зміни в організації праці та культурі виробництва, зросла заробітна плата.

Почав діяти на заводі диспетчерський пульт управління виробництвом. Для оперативної роботи встановили радіоустановку. Завдяки цій системі обґрунтовано, наперед встановлюються плани виробництва, чітко і оперативно ведеться облік, доводяться конкретні завдання на місяць, декаду, кожен день. Все це забезпечило ритмічність та високий режим економії виробництва.

Проведена реконструкція фасадної частини заводоуправління. Розпочинається будівництво цеху металоконструкцій з малярним відділенням.

1977 рік. Запроваджується комплексна система управління якістю  продукції та типові стандарти підприємства.

Створюється бюро механізації і автоматизації виробничих процесів, члени нового бюро і бригади реконструювали частину машин і механізмів. Виготовили дозатор компонентів формувальної суміші. Підвісні механізми навантажувально-розвантажувальних робіт. Завдяки цьому обсяг ручної праці зменшився на 80%.

1978 рік. Відбувся суботник, на якому було закінчено опорядження  фонтану та благоустрою прилеглої території. Це гордість заводу, досі  жодне підприємство не може похвалитися такою красою.

1980 рік. Грандіозна продовольча програма та заходи по підвищенню  життєвого рівня та добробуту працівників стали важливою складовою частиною діяльності заводу. Борошномельні заводи, елеватори в  намічений строк одержували обладнання, машини,  пристрої.

1984 рік. Завершено будівництво житлово-побутового корпусу і цеху  площею  5000  м²,  у  якому розмістились конструкторський,  технологічний, енерго-механічний відділи, центральна заводська  лабораторія, їдальня на 100 місць та сучасні побутові приміщення.  Споруджено складські приміщення та гаражі на 20 боксів.  Побудована залізнична колія для подачі вагонів. Змонтовано 12-тонний козловий кран, залізничний кран.

Почалось широке застосування напівавтоматичних верстатів з ЧПУ.

Налагоджується випуск виробів, які одержують найвищу оцінку по якості. Це комплекс для завантаження зерноскладів, скребковий конвейєр, вентилятор високого тиску, люки.

Поповнюється верстатний парк підприємства – придбали швидкохідний прес “АІДА” для виготовлення решіт з металу. В кінці 80-х років налагоджується випуск товарів широкого вжитку: верстат слюсарний, стелаж гаражний, пороги до автомобілів, перекидач легкових авто, вали для циркулярок, граблі, лопати та пічки для дач “Буржуйка”.

1990 рік. На заводі, підпорядкованому ВНВО “Зернопродукт” працювало 780 чоловік. З них робітників 547 чоловік, спеціалістів і службовців -126, керівників – 57. Відомі політичні події в країні докорінно змінили стан справ на підприємстві. Завод переживає не кращі часи, але є одним з небагатьох підприємств міста, яке навіть в умовах економічного хаосу зуміло  вижити.

1994 рік. Створено мале підприємство “Металіст” та ТОВ “Сільтехсервіс”, що випускало товари народного споживання – опалювальні котли, гаражні ворота, секції паркану. Проходить випробування генератор туманів пестицидів. Освоєно випуск  причепів і платформ для сідельних тягачів, спільно з заводом “Автомаш”. Відбувся показ дослідного зразка першої в Україні роторної косарки, продуктивність новинки 1,7 тони скошених трав за годину. Розроблена технічна документація дослідного зразка опалювального котла, який працює на твердому паливі і на газі та має пристрій для підігріву води. Практично вся продукція виготовлялась за індивідуальним замовленням. Шнекові конвеєри, стрічкові транспортери, побутові каміни, фасонна та інше.

1995 рік. Завод “Комсомолець” зареєстровано як об’єкт підприємницької діяльності з колективною формою власності акціонерів ВАТ машинобудівний завод “Комсомолець”. В процесі підготовки до 110 річниці заводу та 1010 ювілею здано 39-квартирний будинок.

Брали участь у відновленні дитячої поліклініки, станції швидкої медичної допомоги, реконструкції стадіону. На заводі відремонтовано дахи, побутові приміщення, обладнані майданчики відпочинку біля ливарної та механічної дільниць.

1996 рік. 18 грудня проведені перші загальні установчі збори акціонерів, на яких Головою Правління обраний директор заводу Карунський Григорій Михайлович.

1997 рік. З метою ефективного функціонування ВАТ в умовах ринкової економіки проведена робота по реструктуризації виробництва. Проведено об’єднання виробничих підрозділів. Створено зварювально-складальний цех.

Обсяги виробництва товарної продукції та реалізації із року в рік збільшуються.

2000 рік. Діяльність заводу здійснювалась у складних економічних умовах. Та незважаючи на це, вдалося зберегти робітничий колектив, покращити роботу виробничих підрозділів. Обсяги товарної продукції зросли в 1,46 рази в порівнянні з 1999 роком. Продукція не виготовляється серійно, на склад, кожен виріб – це індивідуальне замовлення.

Освоєно 8 видів нового обладнання, що вперше виготовлено на заводі. Це транспортер стрічковий нерегульований, норії, бункери для завантаження вагонів та інші.

“Хоппер” – розвантажувач вагонів удостоєний Диплому П ступеню та Диплому “Полтавська марка- 2000”.