Про завод

Завод «ЛУБНИМАШ» має багаторічну історію і на сьогоднішній день визнаний одним з провідних підприємств з проектування та виготовлення обладнання для зерна і зернопродуктів. Його продукція поєднує в собі високу якість, абсолютну надійність і максимальну безпеку.

ЗАРОДЖЕННЯ ЗАВОДУ

1888 рік. Шурхін Іцко Аврамович відкриває майстерню на розі вулиць дворянської і пирятинської (нині вул. Ярослава Мудрого та проспект Володимирський). Майстерня займає підвальну частину будинку Слюсаренко.

1890 рік. В майстерню Шурхіна приходить учнем 12-річний Компанієць Йосип Никонович.

1893 рік. З метою розширення майстерні Шурхін купує земельну ділянку по вул. Пирятинській. Кількість працюючих – 20 осіб. Майстерня вже має токарний верстат, який працює від кінного приводу і вагранку для плавки кольорових металів. Роботи, що виконуються: ремонт сільськогосподарських машин, скобянних виробів. Лиття дверних ручок та канделябрів.

1903 рік. Шурхін купує ділянку землі на частині нинішньої території заводу «ЛУБНИМАШ». З’являються ливарний цех та відділ для моделювання. Шурхін називає свій заклад заводом. Свою стару майстерню він передає ковалю Юрівському, який у нього працював.

1908 рік. На заводі працювало до 40 осіб. Сам Шурхін прекрасний коваль, не мав досвіду роботи на керівних посадах та освіти, і він продає свій заклад Боровому і Кобакову, а сам залишається в ньому на посаді завідувача. Нові господарі почали з того, що повністю замінили обладнання, купили дизельний двигун, верстати, які приводилися в рух від трансмісії. Вони відкрили заводоуправління та бухгалтерію. Майстерню переіменували на «чавунно-мідно-ливарний і слюсарно-механічний завод «Механік». Решта Лубенських підприємств замовляли металеві деталі (ремонт, реконструкція) на заводі «Механік».

Компанієць Й.Н. – перший співробітник заводу

1914 рік. Завод працює на війну, роблять барки для парокінних возів, намагаються відливати корпуси бомб з чавуну, виготовляти невеликі токарні верстати для військових похідних майстерень (з деталей, отриманих від інших підприємств), однак військове відомство забракувало і те, і інше.

1930 рік. Завод отримав назву «Комсомолець». Знову почав працювати ливарний цех, до цього часу була відреставрована кузня та старе приміщення механічного цеху. Робочих було до 25 осіб. Продукція, що випускається – колісні втулки, різні поковки, чавунні вироби, ремонтні роботи на замовлення інших підприємств і сільських господарств.

Прохідна заводу. 1930 рік.